Знов в надрах Арабiки

А чому це "Молода гвардiя" давненько не забиралася пiд землю? - думає, певно, наш постiйний читач, який дорбре пом'ятає, як протягом кiлькох рокiв регулярно вирушала до кавказбкого масиву Арабiка комплексна науково-спортивна експедицiя спелеологiв та нашої газети для дослiдження пiдземних порожнеч. Чи, може, вже не лишилося бiлих плям пiд землею?

ЛИШИЛОСЯ. Принаймнi, на масивi Арабiка їх ще вiстачить не тiльки нашим дiтям, а й онукам. Бiльше того, там, у надрах Арабiки, вже почалися досить цiкавi зустрiчi...

Втiм, давайте спочатку. Спочатку протягом року спелеологiчни коллективи готувалися до наступних штурмiв печер. Розписували по днях i годинах експедицiї, складали суворi графiки, майстрували й шили спорядження, заробляли грошi. I нарештi перша група вiїхала поїздом до Сочi. До складу групи входили в основному школярi - вiхованцi Валерiя Рогожникова, члени спелеоклубу "Карст". Школярi, добре пiдготовленi в усiх вiдношеннях, рвалися в бiй, тобто - взяти найбiльшу в своєму життi глибину, навiсити верьовки й троси, пiдготувати трасу для штурмовой групи, яка пiде далi вниз. Вниз - глибше 800-го метра печери Генрiхова Безодня (на цiй позначцi зупинилася експедицiя минулого року).

КОЛИ МАЄШ СПРАВУ зi стихiєю, а тим бiльше пiдземною - невiдомоюб мало знаною - завжди чекаєшь непередбаченного. I намагаються спелеологи можливiсть непередбачених ускладнень все ж передбачити. Тобто пiдготуватися так, щоб бути до всього готовими. Але тут - через хаос перших днiв, зрив чiтких графiкiв, нестачу спорядження - чекати можна було чого завгодно. Працювали в дуже складних умовах. Навiску робили iз якихось шматкiв, просувалися вперед дуже обережно. I все ж група, очолювана Миколою Соловйовим, виконала своє завдання: пройшли невiдомий район, вiдкрили чотири нових зали. Хоча не обiйшлося все ж таки без травм. Хоч i не дуже серйозний випадок. але довелося двом Людмилам, Кучерявiй i Марченко, провести кiлька дiб самим у пiдземному таборi на трьохсотому метрi. Пiднятися нагору вони не могли, адже наземного табору там не iснувало, а зривати експедицiю вiдмовилися. Що означає такий "вiдпочинок" пiд землею, може зрозумiти тильки той, хто там був...

ХЛОПЦI, якi наважилися їхати на Арабiку, не гарячкували, приймаючи таке рiшення. Вони люди розважливi. А ризикували лише собою, тобто самi, кожен за себе, вирiшували. Подiї в Абхазiї розгорталися так, що брати на себе вiдповiдальнiсть за когось було б безглуздо. Ота їхня рiшучiсть, вмiння приймати рiшення, проявилися й пiд землею, де, однак, вони стали вже єдиним колективом i кожен вiдповiдав за кожного.Пiд землею закони вiдмiннi вiд наземних. Скажiмо, коли друга група Iгоря Стефанишина спустилися з численними пригодами до 750-го метра (до речi, зал тут кияни назвали Печерським, кажуть, вiн схожий за рельєфом на цей київський район), з'ясувалося, що не працює зв'язок (у цей час вони влаштували i базовий табiр на горi, и зв'язок "земля-надра"). Попереду був найвiдповiдальнiйший етап - пошук, штурм невiдомої глибини. Тобто треба було добре вiдпочити. I - не має зв'язку. Комусь доведеться пiднiматися назад, перевiряти, лагодити. А це означає - не вiдпочити, вiдмовитися вiд подальшой участi в штурмi. Вiталiй Прохоренко з Валерiєм Чеховичем зiтхнули й пiшли. Комусь же треба?

- I через цей свiй "подвиг" потiм проспали найцiкавiйше - посмiхається Леонiд Яровий.

- Цi хлопцi - надто вже розважливi. Якби менi довелося опинитися в такiй сiтуацiї, я б, напевне, у першi хвилини пригадала байку про Бiлого спелеолога, який блукає печерами. Або почала б вiрити в казки Валерiя Рогожникова про таємничих мешканцiв пiдземних порожнин, якi нiбито вмiють подорожувати пiд землею з Кавказу куди-небудь у Середню Азiю. Ну, що має привидiтися, якщо ти йдешь на величезнiй глибинi, вiдкриваєшь новий район печери и напевне знаєш, що до тебе тут не нога людська не ступала, i раптом... бачиш чужу рукавицю.

- Хлопцi, може, ми плутонули трохи? По колу пiшли? - зупинився Олександр Глуговський.

- Якщо це наш слiд, то чия це рукавиця? - перепитав Стефанишин. - Ану, дивiться, може, ще щось знайдемо.

Знайшли чужу навiску й телефоний кабель.

- Нi, про фпнтастичнi казки ми не подумали, - зiзнався потiм Яровий. - Ну, куди ще ми могли вийти, крiм Куйбишевської?

ТАК, ПРIРВА Куйбишевська, про яку багато писала наша газета й дослiдження якої, звичайно, триває, розташована на поверхнi на 70 метрiв вище за Генрiхову Безодню. Але ж за даними топографiчних зйомок, печери розвиваються паралельно, тобто зустрiчi ось тут не сподiвалися. Хоча, звичайно, гiпотеза про те, що пiд Арабiкою iснує величезна розвинена пiдземна система, була висловлена давно. I зустрiчей пiд землею чекали вже кiлька рокiв. У спецiальнiй лiтературi про ймовiрнисть з'єднання печер писали, як про обов'язкове їх майбутнє.

- Хлопцi, та ми ж у Куйбишевськiй! Вийшли...

До Печерського залу, де спали друзi, поверталися бiгом.

- Прокидайтеся!

Того ж дня, власне, планувався вихiд на поверхню. Але вирiшили вiдкласти. Треба ж хоч узяти портативний зв'язок, пiдключитися до телефонного кабеля Куйбишевської, привiтати. Щоправда, нiхто не знав, де саме зараз "куйбiшевцi". Що пiд землею працює група Олександра Полякова, звичайно, знали, але де саме?

- Уявляєте, заходимо до їхнього табору й кажемо: не чекали? - хтось пропонував знайти Полякова.

- Ану, уяви, що до тебе хтось у "пiдземцi" заявився! - заперечували iншi. - Перш нiж зрозумiєшь, що це не Бiлий спелеолог, посивiєшь...

А ГРУПА ПОЛЯКОВА у той час пройшла свiй горезвiсний Угрюм-завал. Пiд водою, серед камiння, що загроджує на кожному кроцi посипатися на голову. Та ще й "земля" чомусь не вiдповiдає. Викликали-викликали, а нагорi мовчать. Врештi кинули, вирiшили вiдпочити. Тiльки позасинали - телефон дзеленчить. I замiсть звичного "Надра, я - земля" - веселим голосом хтось заявляє: "База - я турбаза". Нiчого собi - жарти iз утомленими пiдземниками! Словом, Поляков сказав їм усе, що думає, i вiдключився.

А хлопцi з групи Стефанишина стояли бiля телефонного кабеля на розi двох величезних печер i розгублено чухали потилицi. Оце так зустрiч, нiякої тобi фантастики, сувора проза життя. А чекати на сусiдiв-пiдземникiв уже не мали часу. Залишили записку: "Ми з'єдналися. Вiтаємо".

За кiлька годин "куйбишевцi" зняли записку. Вiтання й вибачення посилали телефоном, через "землю".

ДО ЦЬОГО всього слiд додати, що пiдземних зустрiчей на такiй глибинi ще не було, що зараз вносяться поправки до рiзних зведень i кадастрiв, порiвнюються й вивчаються результати топографiчних зйомок i вимiрювань, робляться висновки i передбачення. Мiж iншим, в експедицiї був лозоходець, iз мiсцевих. Вiн з мєталевою рамкою в руках ходив по поверхнi, намагаючись зрозумiти напрямки пiдземних розломiв та їхнi масштаби, i зрештою сказав, что з'єднання iснують i мiж iншими печерами, розташованими у цiй гiрский долинi. Втiм, це доводити ще не однiй пiдземнiй експедицiї. А новоутворену систему Iгор Стефанишин та його друзi на правах першопрохiдцiв запропонували назвати Українською.

Тамара МАЛЬКОВА
"Молода Гвардiя"
1989 рiк